Катакомби "тіньового" інтелекту

Відповіді на обговорення

Permalink Відповідає Khalavka Yuriy (Халавка Юрій) 15.02.10 о 16:00

Продовження

Втім, якщо в розвинених ліберально-демократичних країнах цей прошарок і досі становить відчутну частину "середнього класу", то в Україні він, використовуючи західноукраїнський діалектизм, є "загємбаним" (засмиканим, затурканим, зашореним, загнаним) бюрократично-маразматичною, порочною та корумпованою загалом системою вищої освіти.

Дикі лекційні та аудиторні навантаження (800-1000 годин на рік), папірцеві тяганина й писанина дріб'язкових планів, модулів, програм, купівля-продаж учених звань і примітивно-карнавальний загалом рівень написання і захисту дисертацій, принизливі зарплати на тлі невирішених матеріальних питань і зубожіння загалом призвели до того, що в сучасній Україні значно успішнішим з точки зору матеріального становища є будівельник, водій чи люди так званих "прикладних професій", що мають безпосереднє відношення до обертових коштів і поточних послуг.

Це призводить до того, що середньо-статичний теперішній професор (окрім "продвинутих" із мегаполісів) загалом не має часу розвиватися. За винятком тих ВНЗ, де вирує інтелектуальне життя і де наша професура вряди-годи виїжджає за кордон на міжнародні наукові акції.

Водночас у провінційних середовищах зовсім інші тенденції. Неадекватність професора до сучасного світу через нездатність своєчасно його пізнавати ще помітив Річард Рорті, який дотепно сказав, що юнак, який оперативно володіє пошуковими системами, значно ефективніший від багатьох ходячих енциклопедій.

Окрім цього, професор - це дітище текстоцентричної (а згодом друкоцентричної) культури та університету ще із часів Абеляра, що сьогодні істотно поступилося місцем інформаційно-технологічним перетворенням, зокрема цифровій культурі, і тому вони переважно продовжують існувати в режимі "культурної ностальгії" з орієнтацією на минулі стадії знання та інструменти щодо пояснення світу.

Як соціальна мережа це покоління науковців і викладачів і далі використовує моделі поведінки та соціалізації, сформовані ще за часів СРСР: статичність, камерність, інформаційна вакуумність. А з точки зору стилю письма, то це й досі посилює домінування важкого академічного "слова" - термінологічно-зашлакованого, дико-еклектичного, надмірно-ускладненого, що неможливо читати, а в академічному адмініструванні - рецидивів "наукової" радянськості.

Нові паростки і свині

Очевидно, що це не стосується нового покоління професорів студентів, які встигли побувати в Польщі, Німеччині, Франції, США, Канаді, Австралії, отримали наукові стипендії на кшталт Фулбрайта і дбають за культуру свого письма, методологічну ясність та аргументованість, манеру поведінки загалом.

По суті, це покоління науковців і викладачів уже сформувало власну більш-менш стійку соціальну мережу - динамічну (на відміну від попередньої), відкриту та інтегровану в світові процеси, з власним банком даних та чітким розумінням можливостей економічного впровадження свого продукту. В етико-правовому аспекті - це покоління загалом відмовляється жити за правилами звичаєвої корупції, якою просякнуті коледжі і технікуми, інститути й університети.

http://life.pravda.com.ua/surprising/4b753f35df23f/

▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Денис Анатолійович Гнатюк 2.03.10 о 21:52

Ви зачепили досить цікаву тему, говорити про яку, зараз можна нескінченно. Та, як на мене, ця проблема трохи глибша: ми зіткнулися з парадоксальним явищем, що досить кольорово можна описати словами з пісні російської рок-группи ДДТ "посмотри старина на любого щенка: он сильнее тебя и злей". Сучасні реалії штовхають нас в світ, в якому не так важливо, що ти знаєш, як те, як швидко ти можеш це знайти. В наш час майже ніхто в Україні не працює за спеціальністю. А ви ніколи не задавались питанням "чому так виходить?". Як на мене, то так виходить через те, що наше "текстоцентричне", як Ви сказали, освітянство майже не має жодної точки дотику з "опціональним" реальним світом. З цього виходить, що Україна має значний науковий потенціал, який насправді нічого не вартий. Будь-який в`юркий юнак, що погуглив робоче питання має ширший опціон для рішення будь-якого питання ніж професор провінційного університету. Прикро, але це факт!
Резюмуючи вищесказане, згадаю старе українське прислів`я: чому дурні - бо бідні, чтому бідні - бо дурні. Ніхто з викладачів не бажає зла своїм студентам. Вони просто роблять ведмежі послуги. І, зауважу, навіть не вони в цьому винні... Це система, замкнуте коло! У них є безліч застарілих правил, з якими вони мають рахуватися. Та перш ніж руйнувати цю систему, треба створити нову. І не факт, що нова система буде кращою (згадаймо ЄДЕ, чи будь-які інші перетворення). І тепер оглядаючись на все це, ми бачимо високочолу текстоцентричну науку старого світу і примітивні тести, що прийшли до нас з нової замлі. Так, вони примітивні але ж дієві! І, при цьому, вони не забивають студентам баки... Я згоден! Освіту треба реформувати! Але повністю "злизувати" освітянські системи з закордону це теж не вихід. От і кидається ненька Україна із вогню да в полум`я...

▶ Відповісти на це