Українські науковці у світі

Українці як нація

Українці - індивідаулісти, нездатні до об'єднання, неспроможні згуртуватися заради досягнення мети. Це твердження - гірка правда, яку підтверджують нинішні політичні події? Чи все таки -укорінений у суспільній свідомості стереотип, який заважає розвиватися? Чи ще гірше - цинічна розробка чи PR-технологія?

▶ Відповісти на це

Відповіді на обговорення

Permalink Відповідає Бондарук Олена 4.06.09 о 0:27: У цьому випадку в модель "цинічної розробки" якось не дуже віриться. Хіба що це дуже давня піар-технологія ;) Бо впродовж всієї нашої історії були моменти, коли потрібно було б згуртуватися, але якась невидима сила постійно українцям заважала.
Але ж об'єдналися ж у 2004-му. Тепер правда нескоро знов повірять у щось "світле та чисте"...; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Шептицька Тетяна 4.06.09 о 14:26: Слушно міркуєте щодо "давності" цієї технології. Ось Вам приклад - українська політична еміграція 1920-х років, яку зумисне розтягували по різних таборах, більшовики переманювали грошима, розкруткою альтернативних часописів. Я вже мовчу про те, що у емігратнське середовище засилалися агенти, деякі з яяких успішно працювали аж до 40-х 50-рр. років. Детальніше можете почитати: Піскун В. Політичний вибір української еміграції 20-х рр. ХХ ст.
Щодо віри. Думаю не варто вірити в щось світле і чисте, а треба гуртуватисмя для оборони своїх прав (наприклад, права обирати); ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 4.06.09 о 20:32: Почему никто не замечает, что объединение уже давно состоялось? Впервые за много-много лет украинской истории. Я - о референдуме 1 декабря 1991 года. Как дружно мы тогда проголосовали за нормальную жизнь в уютной стране! Процент "за" помните? Да, мы были едины, независимо от языка, происхождения и т.п. А все технологии по разъединению пошли уже после...; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Шептицька Тетяна 5.06.09 о 21:58: Згода. В українській історії ще можна знайти приклади, коли українці чогось досягали спільними зусиллями. І референдум був дійсно знаковою подією, не лише політичною, економічною і т.д., але й психологічною. Але технології не пішли пізніше. Деструктивні впливи на українство упродовж багатьох років (згадайте, хоча б, анекдоти про українців, які були поширені раніше); ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Khalavka Yuriy (Халавка Юрій) 15.06.09 о 3:08: У Віктора Баранова з цього приводу є вже майже хрестоматійний вірш:

До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах зоветься.

І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

Я до себе каже і до кожного з вас - Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Khalavka Yuriy (Халавка Юрій) 19.06.09 о 10:03: Вітчизняні інтелектуали (і псевдо-, і справжні) полюбляють торочити, що Україна, мовляв, не створила власного Великого Міфу. Та при ближчому розгляді стає зрозуміло, що міфів у нас повно. Вони кубляться в національній підсвідомості й підштовхують пересічних громадян та державних мужів до дивних уявлень про себе, до дій на межі адекватності. Варто глянути на ці міфи неупереджено, зрозуміти, що саме вони, а не якісь вороги, заважають нам жити, – й почати лікування від згубних упливів. Не беручи на себе ролі психоаналітика, Тиждень спробував визначити п’ять найшкідливіших міфів про Україну та українців, з якими варто розпрощатися – кожному зокрема й усім разом.

Українська та російська – найспорідненіші з-поміж усіх слов’янських мов

Українці – селянський народ, основоположні національні риси якого квітнуть у «біленьких хатах»

Українці – нація переможених, «ой, біда, біда чайці-небозі»

Росіяни – найрідніші православні брати українців

Про все це дуже цікаво написано в черговому випоску УТУкраїнці – анархісти від природи, не схильні до порядку, тому не здатні побудувати власну державу; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 19.06.09 о 19:45: "Мифы", "подсознание". Какой-то чересчур фрейдистский понятийный аппарат на сциентическом форуме с преобладанием естественников. Что еще? - "Комплексы", "архетипы"... И львовское происхождение фон Захер-Мазоха удачно сюда вписывается. Но! Коллеги! Мы же уже в ХХ1 веке, а пытаемся двигаться вперед с головой повернутой назад.

Борьба с мифами - в лучшем случае донкихотство. А в худшем? - Усугубление раскола, поскольку всякие мифы поддерживают целостность картины мира, следовательно, их отрицание - разрушение целостности.

Да, я согласен, что эти мифы неприятны, "непрестижны". Но они не создаются (и не уничтожаются) искусственно. Это своеобразное отражение исторической реальности. Зеркало. Распрощаемся с зеркалом, показывающим нечто неидеальное?

Время, только время способно что-то изменить. Моисей 40 лет водил свой народ по пустыне. Мы пока бродим лет 20 (правда, без Моисея). Уже есть результат: массовое недоверие к большинству представителей нынешней элиты. Независимо от партийной окраски. Которые в качестве менеджеров сформировались в советской парадигме. Впервые в истории может появиться собственная элита. Раньше ведь наиболее одаренные могли максимально реализоваться лишь став русскими, поляками, австрийцами, американцами и т.д. Теперь есть возможность достичь максимума, не изменяя самому себе. Может получится что-то интересное.

А может ничего и не получится...
Особенно, если очень постараться в войне с мифами.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Шептицька Тетяна 22.06.09 о 22:11: Час, дійсно, великий лікар. Тим паче в нашій ситуації. Було б наївно думати, що постколоніальне та постгеноцидне українське суспільство може легко позбутися комплексів, міфів і т.д. Особливо за умов подальшої економічної, інформаційної залежності. Щодо зауважених у "Тиждні" міфів, думається мені, що не варто їх оцінювати як дзеркало. Бо вони переважно штучні і не відповідають історичним реаліям. А тому творять викривлену картину світу й деформують уявлення українців про самих себе.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Леонід 22.06.09 о 23:38: Не менш наївно не бачити що з одного колоніально-геноцидного періоду українське суспільство перейшло в інший, ще гірший колоніально-геноцидний період. Те що нас стало на 6 мільйонів менше, нас позбавили всякої власності яку створювали попередні покоління, нас спивають, наркоманять і спідують, і це є трагедією, яка посуті мало чим відрізняється від голодомору чи втрат у війні. А може і більше,тому що при такій демографії вийти з цієї ями майже не реально.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Шептицька Тетяна 23.06.09 о 23:43: Щодо демографічної кризи, то тут чинників багато (не лише алкоголізм, наркоманія, СНІД і т.д.). Порахуйте до цих 6 мільйонів ще й четверту (трудову) хвилю еміграції.
Якщо пристати на думку, що ми перейшли в інший, ще гірший колоніально-геноцидний період, то варто замислитися, чи не самі у тому винні. Як кажуть, "народ заслуговує на ту владу, на яку заслуговує".; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Леонід 24.06.09 о 7:22: 1. Хіба я аналізував чинники демографічної кризи, що ви мені заперечуєте?
2. Чи ми винні? Так, але наша вина аналогічна вині жертви при згвалтуванні.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Шептицька Тетяна 25.06.09 о 15:59: 1. Звісно, чинники демографічної кризи не були об'єктом Вашої уваги. Але зафіксовані явища (втрата власності, алкоголізм і т.д.) неминуче призводять до цього, бо а) більш активний елемент витікає з країни, б) жінки не хочуть народжувати від таких чоловіків. 2. Порівняння невдале. Бо треба чинити опір гвалтівнику, наскільки вистачить сил. Нашій спільноті давно треба було зрозуміти важливість інститутів громадянського суспільства, треба огранізовуватись і відвойовувати власні права.; ▶ Відповісти на це