НАН України: Україна неспроможна забезпечити прискорений розвиток технологій і високотехнологічних галузей

Близько трьох місяців учені трьох відділень академії: економіки, літератури, мови та мистецтвознавства, а також історії, філософії і права — аналізували здобутки останнього десятиліття. І от наприкінці грудня вийшла друком праця під назвою «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави»

У цій великій за обсягом праці (690 сторінок) міститься набір фактів та детальний аналіз ситуації, що склалася в різних сферах української економіки та суспільного життя. Сподіваємо, що ви знайдете у Доповіді чимало корисної інформації.Тут наведемо лише висновки експертів з приводу інноваційного потенціалу України:

„Здійснений системний аналіз тенденцій і чинників розвитку дає підстави для висновку, що Україна нині неспроможна забезпечити прискорений розвиток технологій і високотехнологічних галузей, оскільки параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно перебувають за межами граничних інтервалів. На жаль, протягом усього періоду існування України як самостійної держави спостерігається нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх чинників, виконання функції постачальника природної сировини і робочої сили для ТНК та розвинутих країн, які концентрують глобальний інтелектуальний потенціал.

В Україні, як завжди, маємо стратегічні дії та «правильні пріоритети» лише на папері, а на практиці — гасіння пожежі, оскільки і до цього часу не створено запасу міцності економіки у формі арсеналу технологій, як проривних — для закріплення на зовнішніх ринках, так і технологій масового споживання — для розвитку внутрішнього ринку. А невміння скористатися потужним вітчизняним науково-технологічним потенціалом свідчить про брак організаційного ресурсу і, відповідно, організаційних інновацій. На нашу думку, саме останнє твердження дає підстави говорити про втрачені можливості, нехтування якими не лише спричинило важкий «варіант кризи», а й збільшило розрив з провідними країнами світу.

Протягом 1992–2008 рр. питома вага фінансування академічного сектору науки скорочувалась з 1995 р. по 2003 р. з 21,8 до 19,8 % загального обсягу фінансування наукових досліджень і розробок, що негативно позначилось на результативності цього сектору науки в країні. Постійно скорочувалось фінансування вишівського сектору – з 6,5 – 1995 р. до 4,6 % у 2003 р., однак у 2005–2008 рр. відбулося пожвавлення цього процесу (у 2008 р. ця частка становила вже 7 %). Також спостерігалося постійне зменшення фінансування галузевого сектору науки з держбюджету за цей період з 25,7 % – у 1995 р. до 18,2 % – у 2003 р.

За даними статистичних спостережень, в останні роки сформувалася негативна тенденція до скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2007с2008 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 19 % та 30 % відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки. Однак офіційна статистика показує обсяги фінансування в поточних цінах, які не відбивають вплив інфляційних процесів. Тому в реальному вимірі розглянута динаміка виявляється іншою, а саме: протягом попередніх рокёв замёсть зростання відбулося скорочення фінансування (наприклад, 12,8 % у 2006 р. та 2,1 % у 2007 р.).

Можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування фінансових основ функціонування наукового сектору, що неминуче призведе до посилення технологічної залежності національного господарства. Зазначене, у кінцевому підсумку,
відносить Україну до статусу країн наздоганяючого розвитку.


У розвитку науково-технологічного потенціалу України спостерігаються такі тенденції:
• зниження якісного рівня науково-технологічного потенціалу, що виявляється в зменшенні кількості створених зразків нової техніки, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації; продовжується зниження частки зразків нової техніки, що відповідають світовому рівню;
• реструктуризація галузевого складу національної економіки, орієнтація на сектори з низькою наукомісткістю, призвели до різкого падіння попиту на наукову продукцію, проектно-дослідницькі роботи та інноваційну діяльність. Скорочення наукомісткості промислового виробництва спричинило припинення довготривалих фундаментальнихдосліджень і розробок, і, відповідно, зменшення кількості технічних
новинок світового рівня;
• домінує відомча система організації науки від макро- до мікрорівнів; переважає спеціалізація організацій на окремих галузях наукових досліджень або обслуговуванні окремих міністерств;
• існують перешкоди для міжгалузевої наукової кооперації, створення і поширення технологій та інновацій;
• підтримуються адміністративні принципи розподілу ресурсів у сфері науки на всіх рівнях;
• здійснюється відомчий контроль інноваційних процесів у галузях, особливо на стадіях розроблення, які представлені специфічними формами інституцій (НДІ, КБ, проектний інститут, дослідне виробництво). Проте на стадіях впровадження вплив міністерств на підприємства, особливо недержавної власності, зведений до мінімуму;
• більшість наукових організацій, незважаючи на підпорядкованість міністерствам, є самостійними. Зберігається організаційне відокремлення фундаментальної науки від вищої освіти, прикладної науки від підприємств. У поєднанні з відомчими бар’єрами це спричиняє відрив наукової діяльності від інноваційної;
• залишаються незмінними підвалини інституційної будови сфери науки – інституційні зміни, пов’язані зі створенням нових наукових організацій не спрямовані на зміцнення наукової бази підприємств та ВНЗ;
• заводська наука традиційно посідає незначне місце в інституційній структурі науки, що відбивається на інноваційній активності підприємств;
• підтримується дисбаланс стимулів між науковою та інноваційною діяльністю, особливо в частині пільгового оподаткування.

В Україні нині немає дієвого механізму впровадження завершених науково-технічних розробок і технологій у промислове виробництво виконуваних за бюджетні кошти.
Істотним чинником, що стримуватиме збільшення інноваційної активності промислових підприємств у найближчій перспективі, є відсутність платоспроможного попиту на інноваційну продукцію.

У високотехнологічному секторі української промисловості зберігаються стійкі диспропорції, які істотно обмежують перспективи її зростання в довгостроковому періоді, формують значні ризики та обмеження для зміцнення конкурентоспроможності національної економіки України.

При виробленні стратегії і політики економічного розвитку необхідно виходити з того, що політика, спрямована на стимулювання галузей з низьким рівнем переробки, не може бути основою для випереджального розвитку, навіть за умов значного збільшення виробництва і реалізації. Інвестиційні ресурси, які вкладаються у виробництва нижчих технологічних укладів, консервують структурно деформовану економіку і врешті-решт ведуть до відставання.

Проте, українська економіка не має іншого вибору щодо моделі динамічного економічного розвитку ніж мобілізація всіх можливостей для досягнення ефективного вписування у технологічну траєкторію еволюції людської цивілізації. Практична реалізація цього завдання потребує значних управлінських зусиль і першим кроком повинна стати об’єктивна економічна оцінка технологічного розвитку української економіки в контексті світової еволюції технологічних укладів з тим, щоб розробити і впровадити дієві інституційні, законодавчо-нормативні та економіко-мотиваційні заходи для забезпечення прискореного розвитку галузей 5-го та 6-го технологічних укладів.”

ОБГОВОРИТИ НА ФОРУМІ